29/10/2026
Вони залишили польські табори й вирушили в Україну, де на них чекали переважаючі сили більшовиків. Не вистачало зброї, теплого одягу, навіть взуття. Але ці воїни були готові ризикувати життям, щоб повернути незалежність своєї держави.
105 років тому, у ніч із 25 на 26 жовтня 1921 року, підрозділи Армії Української Народної Республіки перейшли польсько-радянський кордон.
Так розпочався Другий зимовий похід — одна з останніх великих спроб зі зброєю в руках відновити українську державність.
На той час Україна перебувала під більшовицькою владою. Селянство повставало проти грабіжницької політики окупантів, а тисячі українських військових після попередніх боїв опинилися в таборах за кордоном.
Але боротьбу вони не припинили.
За наказом Симона Петлюри було підготовлено новий похід, який очолив генерал-хорунжий Юрко Тютюнник.
Повстанські сили розділили на 3 групи.
Подільську очолив Михайло Палій-Сидорянський, якого після поранення замінив полковник Сергій Чорний.
Бессарабською командував генерал-хорунжий Андрій Гулий-Гуленко.
Головну, Волинську групу, очолив сам Юрко Тютюнник.
Їхня мета була надзвичайно сміливою: об'єднати повстанські загони, підняти загальноукраїнське повстання та визволити Київ.
Попри нестачу зброї українці вступали в бої, долали сотні кілометрів. У Коростені їм навіть вдалося захопити залізничний вокзал, склад зі зброєю та звільнити 470 політичних в'язнів.
Та більшовики кинули проти них значно більші сили.
17 листопада поблизу села Малі Миньки на Житомирщині виснажених українських воїнів оточила кіннота Григорія Котовського.
У нерівному бою загинули сотні повстанців. Багато потрапили в полон.
Більшовики запропонували полоненим перейти на службу до Червоної армії.
Але українці відмовилися.
«Ми знаємо, що нас чекає, і ми не боїмося смерти, але до вас служити не підемо», — відповів більшовикам воїн Армії УНР Степан Щербак.
Під містечком Базар розстріляли понад 350 українських бійців.
Трагічно склалася й доля багатьох командирів.
Юрка Тютюнника у 1923 році чекісти заманили в пастку, а в 1930-му розстріляли в Москві.
Андрія Гулого-Гуленка заарештували та засудили до 10 років ув'язнення.
Михайло Палій-Сидорянський пережив похід, жив в еміграції та помер у Празі. Сергій Чорний зумів вивести Подільську групу назад до Польщі.
Другий зимовий похід завершився поразкою. Загального повстання підняти не вдалося. Але збройна боротьба українців проти більшовицької влади тривала й надалі.
Минуло 105 років.
Ми пам'ятаємо тих, хто повернувся на українську землю не за нагородами чи славою, а заради її свободи.
Вони могли врятувати власні життя, зрікшись своєї армії. Але не зреклися України.
Вічна пам'ять воїнам Армії УНР, які віддали життя за незалежність нашої держави!
